субота, 19 серпня 2017 р.

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці. Обов'язок прощення, або основа стосунків у Церкві (Мт 18:23-35).

«Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31. Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34. І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35 . Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.»
 Весь матеріал свого Євангелія Матей ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). Існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:
1). Мт 57: т. зв Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").
2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись). 
3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства  як воно не помітно починається, росте і т. д).
4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).
5). Мт 2325 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 2425 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, - йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом  Парусією).
Читання Євангелія цієї неділі є частиною навчання Ісуса про Церкву. Важливо відзначити, що термін "Церква" тут не вживається жодного разу, але натомість говориться про Царство небесне, яке і мало б виявлятися у житті та природі Церкви. Іншими словами, оминаючи теоретичні формулювання, йдеться  про нові стосунки, які повинні характеризувати життя учнів Ісуса, – тобто членів Церкви. Ціла 18-та глава Матея поступово розгортає новизну та радикальність цих стосунків та крок за кроком впроваджує читача в цілком інший світ – світ Небесного Царства, світ в якому повинні жити члени Церкви.
За словами Христа, громадянами цього Царства можуть бути тільки ті люди, які своєю щирістю, невинністю та простотою є подібними до малих дітей (18:1–11). Сам небесний Отець завдяки Своїй незбагненній любові є подібний до них. Його воля полягає в тому, щоб усі його діти були щасливі, а якщо хтось не довіряє Його любові, та легковажно пуститься на манівці, Отець шукатиме свою дитину поки не знайде, а знайшовши її радіє і тішиться нею понад усе на світі (18:12–14). Отець хоче, щоб учні, яким Він делегує спеціальну владу вирішувати різні справи посеред Його дітей, використовували її з великою відповідальністю – себто з миром, терпеливістю, та  справедливістю (18:1518). Діти Небесного Отця можуть бути впевненні та переконані – якщо вони разом будуть про щось Його просити – то Він дасть їм чого б вони не просили (18:19–20).
Матей пише, що після цього повчання до Ісуса «підійшов Петро й каже до Нього «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?». Ісус промовив до нього «Не кажу тобі До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18:21–22). І далі для кращого пояснення Господь розповів притчу, в якій пояснив, яку природу повинні мати стосунки тих, які (говорячи мовою ап. Павла) хочуть стати спадкоємцями Божого Царства: кожен член нового Божого люду повинен глибоко усвідомлювати надзвичайне Боже прощення та милосердя (10 000 талантів = 60 мільйонів денних заробітків. Це сума, яка перевищувала дохід будь-якого царя в Палестині – Галилея та Перея разом за рік здавали в казну 200 талантів), яким він чи вона обдаровані, та бути готовим до вияву бодай подібного милосердя у вигляді прощення стосовно інших людей (100 денаріїв сума заробітку за 100 днів праці – смішна супроти суми прощеної Господом, але бодай під силу звичайної людини).
Через гріх ми стали ворогами та боржниками Господа. Проте, як пише ап. Павло: «Ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. 4. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом  благодаттю ви спасені!  6. І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7. щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф 2:1–8). Таким чином Матей розповідаючи цю притчу для своїх читачів ставить нас перед фактом незбагненного Божого милосердя та любові, – реальностей перед якими тьмяніють, стають мізерними та тупиковими, всякі наші порахунки та людська логіка (своїми силами ми просто не здатні повернути «усьго боргу» (Мт 18:34) ні людям ні Богові).
Чи ми вже «спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (пор. Еф 3:18–19), щоб вже не власними силами, але «любов’ю Христа Ісуса» (пор. Флп 1:8), яка  «влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (пор. Рм 5:5) ділитися нею з іншими, зокрема прощаючи кривди вчинені нам, і тим самим розриваючи ланцюг ненависті та зла, ставати оцим «новим творінням» (пор. Гал 6:15; 2 Кор 5:17), знаком присутності нового життя, яке дароване світові через смерть та воскресіння Христа ? 

пʼятниця, 18 серпня 2017 р.

Переображення ГНІХ (Мт 17:1-9).

Текст Мт 17:19
По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2. і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 3. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.» 5. Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 6. Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» 8. Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса. 9. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.»
Контекст
В Мт 16:28 Ісус каже: «Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві». Відтак розповідь про Переображення стає свідченням Божественної слави Ісуса перед Його апостолами. Згадка про 6 днів може бути вказівкою на приготування до Переображення, котре відбувається на сьомий день, як також і відсиланням до подій з книги Виходу 24:15–18 (Вийшов Мойсей на гору, і хмара вкрила гору. 16. Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого дня кликнув він до Мойсея з-посеред хмари. 17. Поява ж слави Господньої була в очах синів Ізраїля мов пожираюче полум'я на верху гори. 18. Ввійшов Мойсей у хмару і вийшов на гору. І перебув Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей).
В контексті цієї важливої події Ісус черговий раз приватно навчає своїх апостолів (пор. Мт 13:10–17; 15:21; 16:13; 17:1; 17:19 20:17) й тому Переображення перед ними дає їм своєрідний передсмак Його слави, коли Він повернеться, щоб судити землю. Кілька наступних моментів стосовно цієї унікальної події, потребують детальнішого роз'яснення.[i]
По-перше. Ісус є Господь, перед котрим всі інші, навіть найбільш відомі герої віри, повинні схилити голови (16:28–17:3). Деякі дослідники Писання бачать в постатях Мойсея та Іллі представників Закону та Пророків (дві перші частини Єврейської Біблії); інші бачать в них провісників кінця, оскільки Біблія каже, що обоє – Ілля (Мал 4:4–5) та пророк подібний до Мойсея (Втор 18:15–19) мали б повернутися. Сам Ісус після Переображення, каже учням, що Ілля вже прийшов – йдеться про Йоана Хрестителя (Мт 17:12). Відтак апостоли та читачі Матея, повинні розпізнати в Ісусі не просто нового Мойсея, але незрівнянно більшого від усіх інших великих постатей Ізраїлю, включно з Соломоном і самим Храмом (Мт 12:6, 42).
Не зважаючи на ясне свідчення Второзаконня 34:5–7, деякі сучасники Ісуса сумнівалися в смерті Мойсея, сподіваючись, що його спіткала доля подібна до долі Іллі, котрий був узятий на небо; деякі ж просто вважали, що його кончина мала бути принаймні якась особлива – адже ж він був тим, на обличчі котрого сяяла Божа слава на Синаї (Вих 34:29–35). Так само як і Мойсей, багато років пізніше, на тій самій горі, Ілля також сподобився лицезріти Божу славу.
Тепер присутність обох старозавітних праведників та боговидців Мойсея та Іллі в часі Преображення Ісуса вказує на те, що Ісус є незрівнянно більшим від усіх пророків, з якими Його інколи порівнювали.
По-друге. Бог Отець хоче, щоб люди слухали Ісуса та корились  Йому так само як перед Божим Законом (17:4–5). Петро глибоко вражений видінням Слави Ісуса хоче збудувати на горі намети, щоб могти довше перебувати на горі. Його пропозиція не має якогось особливого нав’язування до наметів, котрі євреї будували в свято Кучок (євр. Суккот – дослівно озн. «шалаші», в котрих ізраїльтяни жили після виходу з Єгипту, в часі подорожі пустелею). Однак тут є інша важлива деталь. Слова «ясна хмара огорнула їх» відлунюють до мови, котра вживається на означення єврейської доктрини Shekinah – Божої Присутності, головно маючи на увазі Божу присутність в Наметі/ Храмині в часі подорожі пустелею (Вих 40:34–38). Крім того, Бог з неба повторює слова, які Він проголосив у часі хрещення Ісуса в Йордані (Мт 3:17), додаючи до них наказ про послух: «Це мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Перша частина цієї фрази (вже раз висловлена в часі Хрещення) є відлунням/ повторенням двох дуже важливих біблійних текстів: Пс 2:7 (Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні)  та Іс 42:1 (Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду). Йдеться про те, що Ісус є центром любові Отця та Його плану для історії; саме Ісус є остаточним провідником, котрий провадитиме переслідуваний Божий народ в мирі та справедливості; тільки Ісус є Божим Сином, котрий є слухняним, аж до смерті.
До цього важливого твердження Небесний Отець додає наказ послуху Ісусові – «Його слухайте» (Мт 17:5). З одного боку ці слова відлунюють до слів Мойсея у Второзаконні 18:15 (Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися.), а з другого, беручи до уваги присутність того ж Мойсея в часі Переображення Ісуса, вказують на незрівнянну вищість Того, до послуху Котрому закликає Отець.  
По-третє. Ісус не хизується своєю владою, але піклується (любить, турбується) про своїх людей (17:6–8). Учні впали обличчям до землі та вельми злякались (17:6) – такий спосіб поведінки був звичною відповіддю людини на надприродне Одкровення. Ісус натомість, як це Він робив не раз, долає бар’єри й виявляє своє добросердя через дотик апостолів (17:7; пор. Мт 8:3, 15; 9:20, 25, 29). Потім Ісус висловлює слова заспокоєння, властиві для божественних та ангельських одкровень: «Устаньте, не страхайтеся» (17:7; пор. Мт 28:5, 10).
Вкінці, Божий спосіб діяння – це шлях мучеництва не тільки для пророків, але й для самого Месії  (17:9–13). Хоча уривок недільного читання закінчується на 9-му вірші, для кращого розуміння значення уривку, слід прочитати настпних кілька віршів:
Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.» 10. Учні його тоді спитали його: «Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?» 11. Він відповів їм: «Ілля прийде й усе приведе доладу. 12. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.» 13. І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Христителя.
Про ототожнення Іллі з Йоаном Хрестителем, вже було згадано вище. Дуже важливо однак звернути увагу на  значення Ісусових слів присутніх у Мт 17:9–13 в контексті розповідей про Страсті. Усвідомлення цього зв’язку уможливить не тільки правильне розуміння значення Переображення Ісуса в контексті цілого Євангелія, але й допоможе нам ефективніше використовувати знаки Божої присутності з нашого життя (сьогодні чи в минулому) в ситуаціях, де здаватиметься, що ми полишені самі на себе.
 «Фактично, розповідь про Преображення Господнє є паралеллю і контрастом з подією розп'яття Ісуса (Мт 27:3354). Якщо ви розмірковуєте над однією з цих подій, то іншу теж слід тримати в пам'яті як її своєрідний фон. На горі Тавор Ісус постає у своїй величі і славі, а на пагорбі Голгота в стражданнях і смерті. Тут Його одежа світиться, а там вона буде з Нього зірвана й віддана римським солдатам. Тут поруч з Христом стоять двоє найбільших постатей Ізраїлю Мойсей та Ілля, які символізують Закон і Пророків; там Ісус буде висіти на хресті між двома розбійниками, що символізують моральне падіння Ізраїлю. Тут на землі лежить тінь від легкої хмари, а там морок огортає землю. Тут Петро перебуває в захопленні від прекрасного видіння, а там він же ж ховається від ганьби, тричі відрікшись від Христа. Тут сам Бог оголошує, що Ісус Його улюблений Син, а там тільки язичницький солдат визнає, що розп'ятий Ісус дійсно був Сином Бога. Те, що станеться на вершині пагорба, пояснює те, що відбувалося на вершині гори, і навпаки. Можливо, для кращого розуміння Євангелія необхідно представити ці дві картини одночасно, порівняти їх. Вчімся бачити славу в хресті, а тінь хреста в сяйві слави; це дозволить нам почати поєднувати радість і сльози Бога, поки ще прихованого хмарами, Бога, який дає себе пізнати в таєнственній особі Ісуса».[ii]


[i] Деякі думки в цих роздумах основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 132–135; 436–440
[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 2: Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p.14–15


пʼятниця, 11 серпня 2017 р.

Десята неділя після П'ятидесятниці - Зцілення біснуватого (Мт 17, 14-23).

Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15. каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.» 17. «Роде невірний та розбещений», - відповів Ісус, - «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!» 18. Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. 19. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?» 20. Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.» 22. Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, 23. і вони його уб'ють, але третього дня він воскресне.» І вони тяжко зажурились.
Євангеліє сьогоднішньої неділі розповідає про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як  свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих кому він доручив служіння (пор. Вих 24:14; 32:1–8, 21–25, 35), так само й Ісус зіштовхується з слабкістю віри своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина (Мт 17:16). 
Коли Ісус тільки починав проповідувати в Галилеї, Він послав Своїх учнів з особливою місією: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10:7 – 8). Якщо на початку їхнє служіння було успішне, то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – виглядає, – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі божого Царства) не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим. «Роде невірний та розбещений…доки мені з вами бути?» (Мт 17:17), це запитання Ісуса звернене до учнів підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, пртоте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише словом зціляє хлопця.

четвер, 3 серпня 2017 р.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

Текст Мт 14:22–34
 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Короткий коментар.
Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.
Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря, або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді, – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» заговорили й закричали з переляку», – Мт 14:26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14:27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3:14; в іншому місці цю гору називають Синай – пор. Сир 48:7).
В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14:15–25; ІН 3; також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом, – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа та Його слова, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7:24–27).
Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному  з своїх популярних коментарів, так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».[i]
         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...
             Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  
Думки, над якими вартує розважити впродовж наступного тижня[ii]
            Фоном для цієї події є молитва Ісуса на самоті (Мт 14:22–24): після молитви Ісус приходить по воді до учнів, які перебувають в човні й усе навколо вщухає... Скільки часу ми присвячуємо молитві, щоб озброївшись Божим миром, щодня виходити з дому в розбурхане море нашого сьогодення?  
            Матей демонструє, що прихід Ісуса приносить кінець страхові учнів (Мт 14:25–27). Що перешкоджає нам запрошувати Його кожного дня в човен нашого життя (родини, суспільства, тощо)?
            Ісус дуже хоче, щоб ми наслідували Його вчинки, й терпеливо ставиться до наших спроб та невдач (Мт 14:18–21). Чи просимо в Нього сили та завзятості, щоб не опускати рук й не розчаровуватися, коли навколо виглядає так ніби «все пропало»?
            В біблійній мові море часто уособлює богопротивні сили. Чи віримо, що Ісус має владу, розв'язати будь-яку кризу (пор. Мт 8:26), якщо на це приходить час (Мт 14:32)?
            Сила Ісуса привела учнів до визнання унікальної ідентичності Його особи. Чи розповідь Євангелія та діяння Бога в житті тисяч свідків Його любові впродовж історії, є вистачальними для нашого особистого проголошення Ісуса Господом нашого життя?




[i] Tom Wright, Matthew for Everyone: Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK 2004, Kindle Edition. pp. 189–190
[ii] Деякі ідеї основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 406–408

пʼятниця, 28 липня 2017 р.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:14-22) - помноження хлібів.


Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: "Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.
Контекст події
 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθηesplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо на годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелисти) містить в собі  алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді коли вони не виказують жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але  принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
          Це чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами зажди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…».
          Бог не вимагає багато... Він хоче всього...Тільки такий підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить Господь.
          І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він  не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).
Виклики для нас сьогодні.
По-перше. Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній спосіб (14:15, 17). Матей закликає нас до більшої віри й надії на Господа навіть в щоденних, здавалося б звичайних справах…[1]
По-друге. Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших (14:16–19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих 4:1–3) чи розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2 Цар 4:1-7) – всюди неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє. Бог чинить чудеса, тільки тоді коли Його люди насправді цього потребують (14:20; пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мт 6:25; 7:9–10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І останнє. Матей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна величина наших проблем не є ні  надто великими, ні не переборними  для Бога (14:21).











[1] Висновки основані на Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 403

пʼятниця, 21 липня 2017 р.

Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сліпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.   
Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: "Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться" (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: "Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?" (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: "Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться" (Мт 11:4–6).
Якщо сьогодні багато людей на Заході, зазвичай, знаходять максимум психологічні пояснення для різних хворіб, то в стародавньому світі дивилися більш голістично (цілісно) на зв'язок між фізичними та духовними реаліями.
Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησανikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса "Сину Давидів", та висловлення віри сліпими в словах "Так Господи".
Важливо розуміти, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки "сліпий" чи просто духовно "недужий" християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).
Потрібно мати на увазі й наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: "…люди дивувалися, кажучи: "Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!". Фарисеї ж говорили: "Він виганяє бісів князем бісівським!" (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх")?
Слова Ісуса «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про т. зв. «Євангеліє процвітання» (prosperity gospel або health-wealth gospel), котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст будь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію.  
Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: "Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу".      
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.

Чи просимо "Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що "Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки" (Євр 13:8) та що Він є "з нами по всі дні аж до кінця віку" (пор. Мт 28:20)?  

пʼятниця, 14 липня 2017 р.

Шоста неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:1-8) - зцілення розслабленого.

Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. 2. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.» 3. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить.» 4. Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5. Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! 6. Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», - каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.» 7. Встав той і пішов до свого дому. 8. Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Через те, що семе цими днями повертаємося з родиною до Львова й відтак є дуже обмежений у часі, нижче подаю кілька думок, котрі написав на цьому блозі 5 років тому. 
Євангелист Матей показує в чому є сила приходу Божого Царства – Ісус зціляє розслабленого. Грецький текст НЗ означує цю людину як παραλυτικοςparalitikos, що в перекладі на укр. мову означає: кривий, кульгавий, понівечений, паралізований. Отже, мова йде про людину, яка є дуже далекою від того стану в якому її сотворив Господь, а відповідно і від того, щоб чутися щасливою. Зцілення стає можливим завдяки звільненню від гріха, а від так і влади Сатани: слово гріх (в грецькій мові αμαρτιαhamartia) дослівно означає – промах, відхід від цілі, хибний шлях. Людство відійшло від Бога – джерела Життя, завдяки хитрощам диявола (Бо Бог не створив смерть,  ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу - спасенні; нема в них жадної погубної їді  і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість - безсмертна… 2:23. Бог же створив безсмертною людину  і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать.-  Мудр 1:1315; 2:234) та внаслідок втрати довір’я і послуху до Бога (пор. Бт 3). Це є основна причина всякого покручення, руйнації та страждання у світі. Важливо відзначити, що в даному випадку мова не йде про відпущення тільки особистих гріхів, які не конечно є безпосередньою причиною страждання цього хворого (Часто чую також, що хтось терпить через гріхи рідних це як правило є жорстокою неправдою і підтвердженням цього є довгий текст у Єзекиїла 18) – мова йде про визволення людини з "поля" чи стану смерті, відновлення її природи ураженої гріхом, який тяжіє над цілим людством.
Вражаючим є факт, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Побачивши «їхню віру» Ісус звільняє хворого від влади Сатани та звертається до паралітика словом «Встань». Грецьке дієслово вставати (εγειρω /egeiro: в НЗ вжите 144 рази) у переносному значенні означає зцілення, відновлення, та повернення до життя. Це дієслово в Новому Завіті найчастіше вживається на означення Христового Воскресіння. Поряд з цим словом в НЗ  синонімічно вживається ще одне слово  αναστασις / anastasis (в НЗ вжите 108 разів), яке однак коли мова йде про Христове Воскресіння, вживається більше в іменниковій формі. Таким чином силою благодаті Христа, немічний чоловік отримує здатність та силу жити цілком новим життям.
Ця подія, як зрештою і вся діяльність Ісуса, особисто для євангелиста Матея є нагодою також і для радісного особистого свідчення. Відразу після розповіді про зцілення розслабленого Матей розповідає історію про власне покликання: «Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім'я Матей, що сидів на митниці, і сказав до нього: «Іди за мною!» Той устав і пішов слідом за ним.» (Мт 9:9). Результатом слова Христа до Матея є факт, що «той устав» подібно як і розслаблений, і полишивши своє грішне життя, «пішов слідом» за Ісусом. Сила благодатного слова Ісуса змінює не тільки фізичні, але й духовні недуги: Матей піднявся / встав, – від старого до нового способу життя. Пізніше, фіксуючи інші свідчення про результати перших кроків прилюдної діяльності  Христа цей євангелист писав: «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі. 24. Чутка про нього розійшлась по всій Сирії, і приносили до нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і він оздоровлював їх. 25. А йшла за ним велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання» (Мт 4:23–25).
Чи сьогодні, читаючи або слухаючи уривок цього Євангелія, ми готові відкрити своє серце на оце Ісусове «Встань»? Якщо ми є відверті з самими собою то є свідомі того, що кожен з нас має з чого вставати…
Серед нас є також багато людей, життя котрих дуже часто покручене, а той здавалося б цілком зруйноване. Є й такі, що є паралізовані фізично, душевно чи духовно. Чи наша віра є настільки сильною (наше довір’я до сили Христової Євангелії), що ми відважимося на лагідне, але переконливе свідчення для тих осіб, що Господь здатний піднести – воскресити їх до нового життя, силою Слова Свого Євангелія ?



субота, 8 липня 2017 р.

П'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 8:28-9:1) - влада Ісуса над демонами.

Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І почали кричати: «Що нам і Тобі, Сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?» 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його: «Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.» 32. «Ідіть» - сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді то все стадо кинулося з кручі в море й утопилося в хвилях. 33. А пастухи повтікали й, прибігши в місто, все розповіли, а й про біснуватих. 34. Тоді все місто вийшло Ісусові назустріч і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць. 9:1. Сівши у човен, Він переплив назад і прибув у Своє місто.
Читачі Матея, цілком могли чути про «оздоровлююче» язичницьке святилище в Гадарі, котре, однак, аж ніяк не покращило стан опанованих демонами людей.[1]
Гроби вважалися нечистими та притулками для демонів, а різні магічні вірування, відтак, приписували їм надзвичайну силу – звідси походить й головний інтерес розповіді та акценти на унікальній діяльності Ісуса.
Марко та Лука називає цю місцевість Герасинською (Мк 5:120; Лк 8:2639), а Матей Гадаринською. Дехто вважає, що взагалі йдеться про Гергесинський край (див. на цьому блозі мої коментарі на Лк 8:2639). Виглядає, однак, що автори Євангелій просто ідентифікують регіон; Гадара та Гераза були частиною т. зв. Декаполісу (союз 10-ти грецьких міст за Йорданом), території переважно заселеної язичниками, включаючи багато єврейського населення.  
            Присутність свиней, ще чіткіше підкреслює язичницький характер регіону, оскільки євреї свиней не тримали. Відтак, через ці географічні вказівки, Матей наголошує на місії Ісуса до язичників, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20).
Євангельська розповідь про зцілення двох біснуватих, артикулює принципи, котрі є важливими, як для місійної спільноти Матея, так і для нас сьогодні.
Перше, навіть демони є достатньо сприйнятливими, щоб визнати Хто є їхнім Суддею та Господом (8:28–30). З цього випливає, що учні та апостоли, які отримали численні свідчення діяльності Ісуса, мали б виявляти послух Ісусові (довіряти Йому своє життя, слідувати за Ним) не зі страху (як демони), але добровільно, у відповідь на Його невимовну любов. (8:18–22; 9:9–13, 37–38). Вислів: «Що нам і тобі, Сину Божий?» (8:29) відображає семітську ідіому, котра вказує на дистанцію між мовцем та адресатом (пор. Суд 11:2; 2 Сам 19:22; 1 Цар 17:18).
 Друге, Царство Небесне є «вже тут» так само як і «ще ні» (8:29). Оскіль Цар Майбутнього віку прибув у майже прихований спосіб, Його Царство займає Теперішній вік, в спосіб прихований для більшості людей, але цілком очевидний для диявола та його демонів, котрі думали, що мучитимуть людей аж до Останнього дня; сили зла очікували вічне покарання аж в день Суду, однак мусіли визнати, що їх Суддя з'явився «випереджуючи розклад». Хоча спільнота Матея очікувала на остаточну Божу інтервенцію (Парусію), вони вже тепер могли покладатися на силу Того, Хто переміг диявола і в цьому перехідному періоді, – «житті Теперішнього віку». Те саме стосується усіх християн сьогодні.
Третє, Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність (8:30–32). Ця фраза може видаватися доволі дивною чи навіть банальною, однак поведінка жителів міста, які втратили свиней та окремих українських громадян сьогодні, навіть в часі війни (!), вказує на дуже гостру актуальність цього принципу.
Четверте, кожен хто поділяє принципи Ісуса, повинен бути готовим до опозиції та труднощів саме за сповідування таких пріоритетів, оскільки більшість людей цінують власність/ майно значно більше, ніж вони цінують Божу звільняючу силу/ діяльність (8:33–34). Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів.
До болю знайомі історії щодня повторюються в нашій новітній історії… Вірність принципам, завжди має дуже високу ціну: невинні смерті, – зокрема багатьох захисників нашої вітчизни, – є одними з дуже болючих, але водночас показових прикладів правдивості цього твердження. Від новин, які ми чуємо кожного дня, є дуже боляче, а багатьом з нас, інколи, навіть опускаються руки. Однак Євангеліє – Добра Новина сьогоднішньої неділі, засвідчує, що саме Ісус має  усю владу, як на небі так і на землі (пор. Мт 28:18), що тільки Він є Той Хто здолав сатану та його демонські сили (пор. Лк 10:17–20), а ми є тими, які покликані проголошувати Його перемогу й робити учнями усі народи (пор. Мт 28:19–20), аж поки Він знову не прийде й витре кожну сльозу (Одкр 21:4), щоб Бог був всім в усьому (1 Кор 15:28). Саме таке очікування з впевненою надією Того, Хто обіцяв незабаром прийти, було молитвою ранньої Церкви, та повинно залишитися для нас сьогодні. «От, приходжу скоро, і відплата моя при мені, щоб віддати кожному, яка робота його. Я – Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній… Говорить, Хто свідчить це: Так, приходжу скоро. Амінь, прийди, Господи Ісусе! Благодать Господа Ісуса з усіма святими! Амінь.» (Одкр 22:12–13; 20–21).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[1] Деякі думки в цих роздумах взяті з Keener C. S. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, p. 281-288.

пʼятниця, 30 червня 2017 р.

Всіх святих Українського народу (Мт 5:1-16).

Побачивши ж народ, зійшов на гору. І коли він сів, підійшли до нього його учні; 2. а він, відкривши уста, почав навчати їх: 3. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. 4. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. 5. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. 6. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. 7. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. 8. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. 9. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 10. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. 11. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. 12. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами. 13. Ви - сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба - викинути її геть, щоб топтали люди. 14. Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 15. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 16. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Саме цими словами Ісус почав Свою т. зв. Нагірну проповідь (Мт 5-7), яку часто називають Конституцією Божого Царства. Мені дуже подобається, як пояснює цей уривок Н. Т. Райт у своїй книзі «Ісус і перемога Бога». Тому, нижче пропоную його думки, для того, щоб подивитися на цей відомий текст, в трохи ширшій перспективі покликання Ізраїля, як Божого народу, а також нашого власного покликання, як учнів Христа, які увійшли у спадщину Старозавітного Ізраїля, щоб стати новим творінням у Христі (пор. 2 Кор 5:17).
На думку Н. Т. Райта, Ізраїль слухаючи слова Ісуса мусів зіштовхнутися з шокуючим фактом, який вказував наскільки неправильно він розумів природу Царства. Ситуація вимагала абсолютно інакшого підходу. Підходу, основаного на Дусі, а не букві закону. Підходу, який уможливлював би Ізраїлеві бути справді народом Божим за духом а не тільки за назвою. Райт вважає, що саме Нагірна проповідь і є закликом до Ізраїлю бути істинним Ізраїлем. Заповіді Блаженства якими Євангелист Матей починає цю проповідь,  є не просто таким собі духовним заохоченням, але радикальним викликом для народу, який покладену на нього відповідальність замінив замилуванням власною винятковістю. Ось як Райт коментує Блаженства.
«Ізраїль прагне приходу Божого Царства (5:3). Він навіть готовий боротися та працювати для цього. Однак Царство належить тим хто є вбогі духом.  Ізраїль прагне потіхи (5:4). І Господь хоче її дати, але аж ніяк не у вигляді націоналістичного тріумфу, коли рани Ізраїлю будуть загоєні нанесенням ран іншим народам. Потіха чекає тих хто справді сумує. Ізраїль прагне успадкувати землю (5:5). Він може отримати її, - але тільки так як навчає Ісус – шляхом смирення. Ізраїль прагне справедливості (5:6). Він може отримати її, - але не через перемогу в битві над фізичним ворогом і не шляхом відплати, а тільки через смирення та лагідність. Ізраїль прагне милості (5:7), наприклад, есхатологічного визволення від ворогів. Однак милість приготована не мстивим але милостивим. Ізраїль прагне побачити Бога (5:8). Однак це приготовлене не тим хто зберігає тільки зовнішню чистоту, але тим хто є чистий серцем. Ізраїль прагне бути названий сином Творця (5:9) оправданим у великій перемозі своєї нації. Але синами Бог Ізраїлю назве тільки тих хто наслідує Отця, - миротворців. Тих які йдуть за Ісусом цим шляхом, - чекають переслідування (5:10). Однак попереду в них велике оправдання.
Інакше кажучи, обітниці, які раніше відносилися до людей, які виконували Тору, сьогодні відносяться до тих хто вірний Ісусові». На думку Райта, блаженства є закликом Ісуса до слухачів віднайти своє справжнє покликання як есхатологічного Господнього народу (це стосується і нас, які живемо в часі між Воскресінням Ісуса та Його Другим славним Поверненням, яке Новий Завіт називає Парусією) і в своїй поведінці  наслідувати Його, а не йти за рекомендаціями тодішніх вождів.
Ці заповіді дуже легко звести до абстрактного значення й тим самим впасти в анахронізм. Однак беручи під увагу слова про сіль та світло історичного контексту уникнути важче, оскільки перед Ізраїлем було завдання щоб бути сіллю землі, та світлом світу, бути народом священників, рабом Господа, щоб слава Господня досягнула всіх кінців землі. Проте сіль забула своє призначення, а світло почало світити саме для себе. Місто на горі повинно було стати місцем куди збираються всі народи, але ізраїльтяни зробили все, щоб і  вони і їх Бог виглядали настільки не привабливими, наскільки це взагалі можливо. Ізраїль який був покликаний стати маяком оточив себе дзеркалами, які втримували світло. Він плекав почуття власної чистоти та винятковості і не розсіював темряву серед народів. Однак з приходом Ісуса Ізраїль має нагоду стати справжнім Ізраїлем і тим самим виконати своє призначення».[1] 
Сьогодні, ми, християни, називаємо себе Новим Ізраїлем. Звідси виникає кілька логічних запитань.
Наскільки ми глибоко усвідомлюємо свою ідентичніть, - тобто, що через Ісуса ми є доньками і синами небесного Отця й тим самим є дітьми Божого Царства?
Чи усвідомлюємо покликання та відповідальність, які випливають з нашої ідентичності?
 Як (або чи) свідчимо іншим про свою ідентичність, або просто кажучи, про те, що для нас є дуже цінне та дороге?
 P.S. Ікона авторства мисткині Іванки Димид

[1] N. T. Wright, Jesus and the Victory of God  London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996, p.287-292