Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в
Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17.
З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18. Коли ж вони
прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я
вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28. Зважайте на самих себе й на
все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу,
що її він придбав кров'ю власною. 29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж
вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30. Та й з-поміж вас самих повстануть
люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31. Тому
чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з
вас із сльозами наводити на розум. 32. А тепер передаю вас Богові і слову його
благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33. Ні
срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34. Ви самі знаєте, що
моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35. У всьому я показав вам,
що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа
Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36. Промовивши це,
він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.
Контекст
Лука
продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії
20:7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо
з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято
П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не
заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього
в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами
цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ –
Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.
Церква
В своїх посланнях
Павло часто вживає різні образи Церкви. Три найвідоміші з них присутні в
посланні до Ефесян: образ Тіла, в якому вірні є члени, а Христос є Головою (1:22
– 23; пор. також 1 Кор 12, 27 ), образ Храму, в
якому Ісус є наріжним каменем (2:20 – 22) та образ Церкви
як Нареченої, котрої Нареченим є Христос (5:21 – 32). Хоч членами
Церкви є звичайні смертні люди, які часто обтяжені своїми немочами, однак
завдяки Христові, вона має також Божественну природу.
"Еклезія" –
Церква, –
не залежить від соціології… Інституція – не більше ніж
емпіричний слід "таїнства". Церква насамперед є силою воскресіння,
таїнством Воскреслого, який дарує нам Своє воскресіння. Нова Єва, Церква
виникає з пробитого боку Христа подібно до того, як Єва виникла з ребра Адама.
З простромлених ребер Христа витекли вода і кров (Йо 19:34): вода хрещення,
кров Євхаристії.[i]
Постійне чування
Життя Церкви є постійним чуванням в
очікуванні Парусії. Час Церкви це час благовісті для всього світу. Й тому,
"По суті Церква це ніщо інше, як світ, який перебуває на шляху до
переображення, світ, який отримує у Христі прозорість для райської повноти. Рай
Присутності є воістину сам Христос, який сказав розіп'ятому поруч з Ним
розбійникові, який повірив: "Сьогодні
будеш зі Мною в раю" (Лк 23:43). Мир у Христі, нове небо і нова земля,
приходять до нас у таїнствах Церкви, в Писанні, яке теж є таїнством. Таїнства
представляють собою різні аспекти глобальної сакраментальності Церкви,
осередком, сонцем якого є – "таїнство таїнств", – Євхаристія."[ii]
Завдання та приклад Пастирів Церкви.
Члени Христової
Церкви, хоч і становлять одне тіло, мають однак різні завдання та служіння
(пор. 1 Кор 12; 1 Тим; 2 Тим; Тит). Особливим є служіння провідників Церкви – Єпископів, та їх помічників священиків та дияконів.
Звернення Павла до Ефеських пресвітерів (в часі ранньої Церкви, інколи це
ж слово означувало і єпископів) відрізняється від його промов в Діяннях 13–14
і 17, й швидше нагадує послання. Наприклад в 1Сол 2:5 – 12
апостол нагадує, що ніколи не ставився до благовісті корисливо, й ніколи не
намагався мати з неї якийсь прибуток: "Та
й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої
думки. Бог тому свідок! 6. Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від
інших, 7 , хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки,
були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей, 8. так і ми,
з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й
власні душі; такими дорогими ви нам стали. 9. Ви пам'ятаєте, брати, про наш
труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та
проповідували вам Божу Євангелію. 10. Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й
бездоганно ми поводилися між вами, віруючими. 11. Самі знаєте, як ми кожного з
вас, мов батько своїх дітей, 12. просили, умовляли й заклинали жити достойно
перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави" В цих словах не
має ні гордості ні вихваляння: Павло тільки показує, що означає наслідувати
Ісуса. Подібні слова звернені також і до филип'ян "Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те
чиніте, і Бог миру буде з вами" (Флп 4:9).[iii]
Павло, який виріс у місті, в своїх
посланнях як правило вживав образи властиві для його середовища: він говорив
про спортивну атлетику, будівництво будинків, юридичні документи і т. д. Інколи
також з'являються образи насіння, врожаю, прищеплення маслин, які очевидно взяті з сільського життя. Тут же ж
уривок унікальний тим, що він пише про себе та про місцевих єпископів,
як про пастирів, а про вірних, як про овець, яких пастирі повинні пильнувати та
захищати: "Зважайте на самих себе й
на все стадо" (20:28) – одне не повинно виключати інше; не
треба думати, що хтось може зайнятися виключно "стадом", а про
власний духовний ріст може забути. Завдання нелегке й дуже відповідальне![iv]
Пастирі повинні бути завжди на
сторожі: в будь-який момент на їх підопічних можуть напасти хижі вовки. Без
сумніву, Павло мав на увазі Димитрія з його приятелями, які затамували злість
на християн за фінансові збитки, а також жриць Артеміди, в яких різко впала
відвідуваність храму. Напевно поблизу були ще й чаклуни, які не поспішали
спалювати свої магічні книги й горіли спрагою помсти. Та й не вони одні: коли
апостол писав Еф 6:10 – 20,
він аж ніяк не жартував. Найгірше однак те що, бувають і вовки в овечій шкурі:
"Та й з-поміж вас самих повстануть
люди, що говоритимуть пагубні речі" (Дії 20, 30). І тоді виходить вже
протистояння не відкрите, а більш витончене, викликане спотворенням істини.
Нажаль, часто найвідоміші єресі не заперечують фундаментальних положень
християнства: це було б занадто просто; вся Церква негайно розпізнала б
небезпеку. Вони бувають тоді, коли люди беруть якийсь один елемент (можливо,
важливий, але не центральний) і зациклюються на ньому роздмухують його до неналежних пропорцій[v].
Павло прибув до Мілету не для того,
щоб проповідувати, а щоб попрощатися, і повернутися думками до того часу, коли
він був з цією церквою, –
до свого служіння в ній. Читаючи цілий уривок можна побачити, що апостол дуже
підкреслює свою безкорисливість, оскільки в античності дуже часто подорожуючі
вчителі піклувалися більше про власний гаманець ніж про інтереси слухачів та
учнів. Павло боявся, щоб після його
відходу його не сприйняли саме за таку людину; окрім того він переживав, щоб
пастирі і вчителі в громаді і самі не стали так себе вести. Тому тут виникає
тема любові Христової: любові, про яку мало лише говорити, але яку необхідно
втілювати в життя[vi].
Значення для нас: кінцеві
запитання.
Завдяки Божому милосердю наша Церква
вийшла з підпілля. Час в катакомбах був часом іспиту віри для тисяч мучеників
та ісповідників з поміж, єпископів, священиків, монахів, монахинь та вірних
нашої Церкви. Наскільки свідчення наших мучеників та ісповідників служить для
нас у XXI ст. моделлю для особистого свідчення, ревності та
вірності Христові? Що
робимо для того, щоб приклад служіння та самопожертви Св. Павла був помітний у
нашому щоденному житті?
Місійне завдання: Попросити старших осіб поділитися зі мною своїми спогадами чи знаннями про
нашу Церкву в часи підпілля. Знайти час, щоб розповісти своїм дітям про Церкву
та її жертовне свідчення та милосердне служіння впродовж історії та у наш час.
Розповісти або подарувати книжку про наших блаженних тим людям, які про них
мало знають або нічого не знають.
P.S. Коментар на Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням:
Немає коментарів:
Дописати коментар